ДА́РОМ, присл., розм.
1. Безкоштовно, безплатно. Товариство підбивало Чіпку, кому продати хліб — то продати, а даром Грицькові не давати (Мирний, II, 1954, 165); Клим приступив до вчителя ближче, схилився й додав тихо: — Я даром не схочу (Вас., І, 1959, 99).
2. Не приносячи ніякої користі; марно. — Нехай-таки я не даром житиму на світі! (Кв.-Осн., II, 1956, 423); [Батько:] Оті прямії колоски Зовсім пустісінькі, ростуть на ниві даром (Греб., І, 1957, 45).
◊ Да́ром не про́йде кому — без ускладнень (наслідків) і т. ін. не обійдеться (не минеться і т. ін.). — Не тепер, а в четвер, хоч через год, тільки вже не пройде тобі даром (Кв.-Осн., II, 1956, 177); Да́ром що, у знач. спол. — нічого що, байдуже що, хоч і. Бравий був, даром що сирота без батька! (Кв.-Осн., II, 1956, 398).
3. розм. Легко, просто. Деяких тем я, правда, боялась чіпати.., — ти ж бачила, що й не всякі листи мені даром даються (Л. Укр., V, 1956, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 213.