ДА́РЧИЙ, а, е, розм. Той, що дарується. Як повідомляла газета «Більшовик» .. 1919 р., «селяни дружно везуть дарчий хліб для Леніна і Москви» (Іст. УРСР, II, 1957, 153); // Такий, яким засвідчується дарування чого-небудь. Минуло майже десять років, як Турбай повісив шаблю з дарчою монограмою на широкий килим в кабінеті нового.. котеджу (Руд., Остання шабля, 1959, 8); Генеральний консул Чехословацької Соціалістичної Республіки в Києві передав Інституту історії Академії наук УРСР кілька книг, у тому числі й спогади генерала Людвіка Свободи «Від Бузулука до Праги» з дарчим написом автора українською мовою (Рад. Укр., 16.ІІІ 1961, 4).
∆ Да́рча гра́мота; Да́рчий лист і т. ін. — документ про дарування майна і т. ін. Близько до творів такого жанру, як «Руська правда», стоять досить численні грамоти.. Найдавніша з них — дарча грамота (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 28); — Я бажаю записати до земських книг свій дарчий лист і дуже просила б пана суддю не затримувати нас (Тулуб, Людолови, І, 1957, 309).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 213.