ДА́ТА, и, ж. Календарний час якої-небудь події. [Поет:] Вітаю цей величний день, Велику історичну дату [великого Жовтня], Що принесла й у нашу хату Для думки волю й для пісень (Сам., І, 1958, 242); Трудівники Львівськоїї області відзначають у цьому році знаменну дату — 20 років возз’єднання всіх українських земель в єдиній соціалістичній державі (Колг. Укр., 4, 1959, 9); // Позначка на листі, документі і т. ін. про час (рік, місяць і число) його написання. Новели, під якими нема дати, написані: «На віру» — 1891 р., «Ціпов’яз» — 1893 р. (Коцюб., III, 1956, 287); — Дату я поставлю сам, коли буде на те потреба (Смолич, І, 1958, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 214.