ДВОГОЛО́ССЯ, я, с., муз. Одночасне звучання двох самостійних мелодичних голосів у хорі або музичних тем в оркестрі. Обмежена кількість голосів (здебільшого це двоголосся з епізодичним виникненням третього голосу) створює умови для вільного мелодичного розвитку (Нар. тв. та етн., 1, 1964, 24); *0бразно. І бесіду вони [поети] вели, — їх слово здружене злилося, і не змогли це двоголосся Розбити бур тяжкі вали (Бажан, Роки, 1957, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 677.