ДВОО́КИС, у, ч. Хімічна сполука, в якій один атом якого-небудь елемента сполучений з двома атомами кисню. Дуже зручним для гасіння є рідинний двоокис вуглецю (Цікава хімія, 1954, 44); Двоокис азоту при звичайній температурі — газ бурого забарвлення з різким запахом (Хімія, 9, 1956, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 223.