ДВОРЕ́ЦЬ, рідко ДВІРЕ́ЦЬ, рця́, ч.
1. Те саме, що пала́ц. На самому березі Босфора сад Юсуфа паші, в саду його дворець (Н.-Лев., II, 1956, 446); [Гебрей:] Чия то хата, я тебе питаю? [Єгиптянин (спокійно):] Та то зовсім не хата й не оселя. То так неначе царство, в ньому се, що ми будуємо, є мов дворець (Л. Укр., II, 1951, 244); Руйнуються царства, димом ідуть дворці й палаци… (Вас., І, 1959, 189); — Не в саду та не в садочку, а в двірці, на тім шпильочку, білка там співа при всіх, золотий гризе оріх… (Тич., II, 1957, 322).
2. діал. Залізнична станція; вокзал. Приїхали у Львів на дворець (Мак., Вибр., 1954, 100); Вікно моє виходило на залізничний двірець (Сам., II, 1958, 400); Ось бачить він себе серед сотень невідомих людей, що спішаться їхати кудись і товпляться на великому залізничному двірці (Ірчан, II, 1958, 249); Міністр інкогніто прибув. «Біжіть, стрівайте на двірці», защебетали горобці (Олесь, Вибр., 1958, 302).
3. діал. Катрага. В деяких районах Волинської обл. ..до задньої сторони хати прибудовують будівлю, яка має назву «двірець» або «дворець» (Матеріали з етногр.., 1956, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 224.