ДВО́РИК, а, ч. Зменш. до двір11. [Терпилиха:] Три роки уже як ми.. продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву (Котл., II, 1953, 16); — Мені теж туди, — схвильовано відповіла вона, поспішаючи двориком, брукованим гострим камінням (Досв., Вибр., 1959, 19); Маленький дворик біля двірця — копія монастирського дворика в Італії (Вишня, І, 1956, 165).
∆ Ви́гульний дво́рик — загорода для утримування тварин на відкритому повітрі. Після годівлі і напування рекомендується випускати маток у вигульні дворики на 20-30 хвилин (Свинар., 1956, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 224.