ДВОРО́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до двір1 1. Якраз проти вікна, звичайно під парканом, Дворовий пес Бровко лежав (Гл., Вибр., 1957, 151); Костенко перебіг від кулеметників до дворових будівель (Багмут, Опов., 1959, 70).
2. іст. Який обслуговує панський двір і живе при ньому. Веселіше глянула на світ божий Уляна. Дворові жінки утішають її (Мирний, І, 1954, 305); Можливо, що дворова челядь виконувала і якісь польові роботи, але вона не була основною робочою силою у феодальному маєтку (Археол., VIII, 1953, 24); // у знач. ім. дворо́вий, вого, ч.; дворо́ва, вої, ж. Той, хто обслуговує панський двір і живе при ньому Вийшовши з дворових на волю, не маючи наділу, він сяк-так справився на хату, приписався до Мар’янівської громади (Мирний, III, 1954, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 225.