ДВОРУ́ШНИЦЬКИЙ, а, е. Власт. дворушникові, характерний для нього. Пізніше стала для всіх ясною його дворушницька політика, і про нього почали говорити як про людину, що завжди плутається під ногами (Мик., II, 1957, 503); // Який є дворушництвом. Бакунін обманув Інтернаціонал, зберігши свій «Альянс» як таємну організацію в Інтернаціоналі для дворушницької боротьби проти Маркса та його прихильників (Нова іст., .1956, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 225.