ДВОЇ́СТИЙ, а, е.
1. Пов’язаний з двома різними якостями, які часто суперечать одна одній; суперечливий. Він відчув дивне, двоїсте почуття: глибока повага до цієї людини змішувалася з дратуючою свідомістю того, що розмовляти з нею однак нелегко (Жур., Вел. розмова, 1955, 17).
2. Який має в собі ознаки або властивості двох різних предметів. Завдяки схрещуванню гібриди мають двоїсту спадковість і тому здебільшого краще пристосовуються до зовнішніх умов оточення (Юним мічур.., 1955, 25); // Який складається з двох однакових частин; подвійний, двійчастий. — Ми, мабуть, просто [підемо], — відповів я, кинувши в напрямку колії, що виблискувала двоїстою гадючкою на північний захід (Досв., Вибр., 1959, 34); Я мандрував у дні колишні новим двоїстим шляхом тим — ішов, схвильований, по лижні і щиро заздрив молодим (Уп., Вірші.., 1957, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 222.