ДЕ́КА, и, ж.
1. Частина корпусу (коробки) струнних та інших музичних інструментів, що відбиває і посилює звук. Кожний музичний інструмент має свій резонатор — деку коробки, дерев’яну трубку, мідний розтруб, рупор тощо (Худ. чит.., 1955, 25); Блискучий, розчинений рояль вітав її своєю піднятою декою (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 161); * У порівн. Навшпиньки, щоб у хаті не чули кроків, бо дерев’яні стіни гули, як дека бандури, він підійшов до причілка (Чорн., Потік.., 1956, 319).
2. Деталь молотильного апарата у молотарки, комбайна; підбарабанник. Дека [молотарки] являє собою дугоподібну решітку, складену з поперечних сталевих планок і поздовжніх дротяних прутів (Механ. і електриф.., 1953, 174); Після закінчення збирання трав третю деку з теркою знімають з комбайна, а на її місце ставлять звичайну запасну деку (Рад. Укр., 28. VI 1951, 2).
ДЕКА… Перша частина складних слів, що відповідає слову де́сять, напр.: декаме́тр і т. ін. Міри, кратні метра, називаються за допомогою грецьких слів дека (10), гекто (100), кіло (1000); так, декаметр означає 10 метрів (Арифм., 1956, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 232 - 233.