ДЕКАДЕ́НТ, а, ч. Послідовник, прихильник декадентства. — Я не декадент, не модерніст, а мужик (Коб., III, 1956, 145); Коли декаденти обкидали болотом високі людські почуття, пориви до справжньої краси життя, Коцюбинського зовсім не випадково зацікавив образ людини, яка не захлинулася в міщанському болоті (Рад. літ-во, 1, 1958, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 233.