ДЕКРЕТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех. Установлювати що-небудь декретом; узаконювати. Свої симпатії і антипатії Ленін ніколи не нав’язував іншим, а тим більше не намагався їх декретувати, перетворити на обов’язкові для всіх (Рад. літ-во, З, 1958, 4); Глибоко помилковими, немарксистськими були спроби раппівців декретувати так званий «діалектико-матеріалістичний метод» в літературі, який насправді нічого спільного з діалектичним матеріалізмом не мав (Іст. укр. літ., II, 1956, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 236.