ДЕЛІКА́ТНО. Присл. до деліка́тний 1-3. —Не причеплять [гарбуза], то так ласкаво та делікатно випроводять з хати, — обізвалась мати (Н.-Лев., III, 1956, 37); Він зауважив це досить коректно, делікатно, щоб запобігти і глуму з Надії і щоб вона зрозуміла, що пропозиція ії надто наївна (Баш, Надія, 1960, 128); * Образно. До клуні делікатно зазирнула досвітня зоря (Кач., II, 1958, 373); — А гарно там у нас у горах, у полонині! Ой гарно! Делікатно! (Фр., IV, 1950, 25); [Огнєв:] В голові нашої колони підуть два ескадрони відчайдушних рубак. Пости знімати без шуму. Щоб було зовсім делікатно, одягнемо їх в німецьку форму (Корн., II, 1955, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 237.