ДЕМОБІЛІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до демобілізува́ти. У селі.. є клуб, яким тепер керує демобілізований з армії гвардії лейтенант Петро Рогожа (Тич., III, 1957, 302); // у знач. прикм. Звільнений з дійсної військової служби. Повз нього квапилися пасажири — здебільшого військові. Демобілізовані солдати й офіцери, інваліди, що поверталися з госпіталів додому (Загреб., Європа. Захід, 1961, 292); // у знач. ім. демобілізо́ваний, ного, ч. Той, кого звільнили з дійсної військової служби. Вздовж вагонів зеленіють урочисті шеренги демобілізованих (Гончар, Новели, 1954, 47); // демобілізо́вано, безос. присудк. сл. В 1945-1947 рр. з Радянської Армії було демобілізовано солдатів і офіцерів кількох старших віків (Іст. УРСР, II, 1957, 621).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 238.