ДЕРЕВІ́Й, ю, ч. Трав’яниста запашна лікарська рослина родини складноцвітих. Жарко дихає материнка, п’яним духом дише деревій (Вас., І, 1959, 330); Де-не-де білів деревій, жовтів безсмертник, пахнуть, сохнучи від спеки, васильки, ще не зчесані металом (Гончар, І, 1954, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 246.