ДЕСЯ́ТИЙ, а, е. Числівник порядковий, відповідний до кількісного числівника десять. Минає рік, І другий минає, І четвертий, і десятий, А чутки [від сина] немає (Шевч., І, 1951, 234).
◊ Деся́тою доро́гою (ву́лицею і т. ін.) обхо́дити (обмина́ти) кого, що — уникати зустрічі з ким-небудь, якоїсь неприємності; ігнорувати кого-, що-небудь. Джеря обходив панський двір десятою вулицею й зарікся навіть заробляти хліб на панському полі (Н.-Лев., II, 1956, 261); Боявся зійти за одного з тих благодійників, яких навчені життям люди обходять десятою дорогою (Руд., Остання шабля, 1959, 171); Коли б знав чоловік, що доля готує йому через якийсь проміжок часу, тоді б десятою дорогою обминав непевні стежки (Стельмах, Правда.., 1961, 197); Деся́та спра́ва — щось неважливе, неістотне. — Те, що квартири не було півроку, — справа для нього десята (Жур., Опов., 1956, 55); До деся́того (сьо́мого) по́ту — до крайньої (граничної) втоми. — Я ще на панських плантаціях до десятого поту прополювала буряки, кров’ю руки сходили — знаю ціну отим клятим зайвим росткам (Наука… 6, 1960,16); П’я́те че́рез деся́те — без зв’язку, безладно, перескакуючи з одного на інше. Набрехала Хівря [господині], що сестра занедужала, що треба одвідати.. Вже як вона там не брехала: п’яте через десяте! Ну, дарма, одпустили (Григ., Вибр., 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 256.