ДЕСЯ́ЦЬКИЙ, кого, ч., іст.
1. У дореволюційній Росії — нижчий поліцейський служитель на селі, якого обирали селяни. Десяцький став приказувати: — Глядіть же мені, збирайте зараз по селу курей та яєць.., щоб усього було доволі (Кв.-Осн., II, 1956, 262); Громада в волості обрала Карпа за десяцького (Н.-Лев., II, 1956, 366); Десяцькі ходили по дворах, зганяли [людей] на сходку (Ю. Янов., І, 1958, 53).
2. На Запорізькій Січі — ватажок нижчої військової одиниці — десятки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 257.