ДЕТОНА́ТОР, а, ч.
1. Вибухова речовина, яка при вибуханні викликає детонацію іншої вибухової речовини. Детонатори вибухнули.
2. Капсуль, запал для здійснення вибуху. Сам по собі і особливо в суміші з горючими речовинами азотнокислий амоній добре вибухає від капсуля-детонатора (Цікава хімія, 1954, 110); — Зрозуміло, — каже робітник, — кислотний детонатор [треба ставити], бо коли поставите годинник, його цокотіння можуть почути (Ю. Янов., IV, 1959, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 258.