ДЕ́ШЕВО, присл.
1. Присл. до деше́вий 1. — А в мене овесець важненький, дешево віддам (Кв.-Осн., II, 1956, 10); — Але ти ще не знаєш, яку ми тобі ціну запропонуєм? — Яку? — Твоє власне життя! Хіба дешево, га? (Гончар, II, 1959, 349).
2. Без великих зусиль; легко. [Касьян:] Озброюйтесь, хлоп’ята, мерщій! [Олексій:] Не віддамо себе дешево! (Кроп., V, 1959, 557).
◊ Де́шево відбу́тися (одбу́тися) — без особливих ускладнень позбутися можливих дуже важких наслідків. — Ось, — показав фельдфебель безпалу ліву руку, — бачив, як одчесало? Мов бритвою!.. — Скажи спасибі, що дешево відбувся (Загреб., Європа 45, 1959, 77); — Тільки ще один, крім нього [Артема] був легко поранений. — Ну, це ми дешево одбулись! — озвавсь котрийсь (Головко, II, 1957, 571); Де́шево і серди́то — про щось загальноприступне і таке, що відповідає своєму призначенню.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 260.