ДЖЕРКОТУ́ХА, и, ж. Та, що часто, без угаву джеркотить (про птахів, комах або людей). Хто вони і як їх звати, Треба, діти, розгадати, Щоб Сороці догодить; А то тая джеркотуха, І всесвітняя брехуха Нас і справді пристидить (Гл., Вибр., 1957, 319); Посміялась джеркотуха Із бабусі, мов на зло. Пурх — і вже як не було (Біл., Пташ. голоси, 1956, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 263.