ДЗЬОБА́ТИЙ, рідко ДЗЮБА́ТИЙ а, е.
1. Який має великий дзьоб. Лиш круки дзюбаті та сиві діди не радіють,.. гудять весну-скороспілку (Дн. Чайка, Тв., 1960, 189); Ліда підняла орлові дзьобату голову (Руд., Вітер.., 1958, 6).
2. розм. Схожий на дзьоб; такий, як дзьоб. Сувора, з дзьобатим носом, вона була схожа більше на півня, аніж на жінку (Гончар, Таврія.., 1957, 88); — Ну, то чого ж ти мовчиш? — озвався другий, чорнявий [улан], з невеличкими вусиками під довгим дзьобатим носом (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 269.