ДЗЮ́БА́ТИ, дзю́ба́ю, дзю́ба́єш, недок.
1. Те саме, що дзьо́ба́ти.
2. зах. Довбати дзюбаком. З порожнім киблем вертає [робітник] назад до штольні і береться далі дзюбати землю (Фр., IV, 1950, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 267.