ДЗЮРКО́М, присл., розм. Тонкою цівкою; струмком. Засукав [Погодняк] рукава і почав гребти руками в намулі. Піт уже лився з нього дзюрком, коли він переконався, що це даремний труд (Галан, Гори.., 1956, 155); Кров дзюрком побігла по підборіддю (Десняк, II, 1955, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 268.