ДИВИ́НОВИЙ, а, е. Прикм. до дивина́2. Дивиться Даринка, а перед нею в жовтій дивиновій квітці сидить волохата бджілка (Вирган, В розп. літа, 1959, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 270.