ДИВО́ЧНО, рідко. Присл. диво́чний. Тіні місячні біжать, кожна з них дивочно мінить Гаї, що мурами стоять (Рильський, II, 1956, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 273.