ДИК, а, ч., зах. Дикий кабан; вепр. — У діброві дики стадами ходять (Фр., VII, 1951, 323); Данило був сьогодні неуважним. Вже два рази пропустив дика (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 274.