ДИКО́ВИННИЙ, а, е, розм. Прикм. до дико́вина. Сталось щось надзвичайне, диковинне, таке, що ніколи не буває (Номис, 1864, № 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 275.