ДИКУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до дику́н. * У порівн. Малі стрибають, верещать, трублять — як малі дикунці (Вас., II, 1959, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 276.