ДИ́ЛДА, и, ч. і ж., фам. Те саме, що здорови́ло. Раптом він задивився на одного поліцая. То був високий під стелю дилда, з тупим виглядом (Шер., В партиз. загонах, 1947, 53); — Отака дилда, років двадцяти чотирьох, вже одружений, а дурний, аж світиться (Збан., Мор. чайка, 1959, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 276.