ДИНАМІ́Т, у, ч. Вибухова речовина сильної руйнівної і дробильної дії — суміш нітрогліцерину з розчиненою в ньому нітроцелюлозою. Почувся страшенний лускіт кам’яної стіни, розірваної динамітом (Фр., VIII, 1952, 415); Мірошниченко, не вагаючись, підпалив шнур біля самого динаміту. Міст полетів у повітря (Панч, В дорозі, 1959, 254); * Образно. У кожному слові — отрута і вибухи, У літері кожній динаміту гора (Еллан, І, 1958, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 279.