ДИ́НЯ, і, ж.
1. Баштанна рослина з великими запашними плодами. Шкідливих горобців та гав Він [Осел] щиро так ганяв, Що витоптав всі кавуни і дині (Гл., Вибр., 1957, 106); Приходь подивитись баштан мій чудовий, Де динь огудиння блищить від роси (Нагн., Вибр., 1957, 301).
2. Великий круглий або продовгуватий соковитий плід цієї рослини. Незначний вміст клітковини і висока цукристість — 5-18% в плодах дині, специфічний приємний запах обумовили їх високі смакові якості (Овоч., 1956, 330); А дідусь у курені Жовту диню дав мені (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 45); * У порівн. — Як пожовкла [графиня] та помарніла! Жовта, як стигла спасівська диня (Н.-Лев., IV, 1956, 293).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 280.