ДИПЛОМО́ВАНИЙ, а, е. Який одержав, має диплом (у 1 знач.). Він не тільки дипломований чоловік, він, без сумніву, талановитий (Фр., III, 1950, 256); На ХПЗ [харківському паровозному заводі] в перші роки Радянської влади не було і десятка дипломованих інженерів, а тепер їх тут сотні (Рад. Укр., 17.Х 1961, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 281.