ДИСГАРМОНІ́ЧНИЙ, а, е, книжн., рідко. Те саме, що дисгармоні́йний. Щось дисгармонійне здалося в тому. Її ще дитячий, ще цілинний сміх, її дражливо граціозна хода на легкорухих мостинах контрастно малювалися на загальнім вируванні і клекоті парку (Ле, Міжгір’я, 1953, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 283.