ДИСГАРМОНІЮВА́ТИ, ю́є і ДИСГАРМОНУВА́ТИ, у́є, недок.
1. муз. Перебувати в дисгармонії, порушувати гармонію.
2. перен. Бути в незгоді, в розладі, не виявляти узгодження, відповідності з чим-небудь. Коли письменник.. прагне передати людям пережите й вистраждане, то ніщо зайве, стороннє в його твір просто «не влізе». Воно.. дисгармонуватиме з усім ладом твору (Вітч., 6, 1961, 193); Повільність у словах дуже дисгармоніювала з усією поведінкою цієї людини, надзвичайно швидкої в рішеннях (Донч., II, 1956, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 283.