ДИ́СКАНТ, а, ч.
1. Високий дитячий голос (хлопчиків). Тут, наодинці, ..він завів виспіваним, гнучким.. дискантом (Вас., II, 1959, 370); З 11 років він [С. Гулак-Артемовський] уже співав, маючи прекрасний дискант (Рильський, III, 1956, 355); // Високий, як у малих хлопчиків, звук. Гриміли баси Кирилового інструмента, заливаючи дріботливими дискантами і розважливими баритонами гірниче селище (Досв., Вибр., 1959, 324).
2. Співак з таким голосом. [Гострохвостий:] Мені здається, що я слухаю найкращих дискантів у концерті у семінарії, як зачую ваш голосок (Н. —Лев., II, 1956, 499).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 283.