ДИ́ХАТИ, ди́хаю, ди́хаєш і дишу́, ди́шеш, недок.
1. Втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих. Нездужає Катерина, Ледве, ледве дише… Вичуняла, та в запічку Дитину колише (Шевч., І, 1951, 30); Дихати на свіжому повітрі завжди легше, ніж у приміщенні (Наука.., 8, 1959, 23); * Образно. Народження дня наближалось повільно, в мовчанні, І дихала легко земля, як завжди на світанні (Перв., II, 1958, 53); * У порівн. Могила стогне, мов сопе, мов важко дише, Боками сивими колише (Греб., 1, 1957, 57); // Вбирати, поглинати кисень, необхідний для життєдіяльності організму. Усе село наче в розкішних алеях… Дивишся й не надивишся, дишеш і не надишешся тим чистим гарячим та пахучим повітрям (Н.-Лев., II, 1956, 168); // на кого-що. Випускати ротом, носом струмінь повітря, що йде з легенів. -Хто се на мене таким холодом дише? — плутається в Пилипковій голові. — Се ти, дідугане Морозе? (Мирний, IV, 1955, 304); // Виявляти ознаки життя; жити, існувати. Уся орда побивалася коло вбитого товариша й чулися слова: «Не дихає! Мертвий» (Вовчок, І, 1955, 325); Навіть задумую.. їхати на.. купелі з весною. Як можу, так кручу, аби ще дихати (Стеф., III, 1954, 223); // перен. Віяти, обдавати чим-небудь. Плине білий човник, вітер ледве дише, Ледве повіває (Л. Укр., І, 1951, 66); Земля, зігріта за день весняним сонцем, дихала теплом (Панч, Іду, 1946, 44).
2. ким, чим, перен. Цілком віддавати, присвячувати себе кому-, чому-небудь, бути захопленим кимсь, чимсь. — Він у тих законах, як миша у зерні, порається: на законах спить, законами й дише! (Мирний, V, 1955, 123); [Хома:] Я тебе одну кохаю, тобою дишу!.. (Кроп., V, 1959,264); * Образно. Мрії про вольність — нехай і не виразні — були тим повітрям, яким дихав Пушкін-ліцеїст (Рильський, III, 1956, 172).
3. чим, перен. Бути пройнятим чим-небудь, виражати щось. Мова Житецького про яке-небудь Пересопницьке євангеліє або на іншу начебто таку суху тему просто дихала поезією (Сам., II, 1958, 393); Обличчя його, безсумнівно, дихало відвагою і енергією (Смолич, II, 1958, 10).
◊ Ди́хати вогне́м (по́лум’ям, не́навистю, чо́ртом і т. ін.) на кого — мати злість на кого-небудь, виявляти вороже ставлення до когось, не терпіти когось. — В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полумя’м на мене дише (Н.-Лев., II, 1956, 305); Чортом дихав на Козака пан гетьман (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 100); Ди́хати на ла́дан: а) бути тяжко хворим, бути при смерті. —Ну, цьому недовго ряст топтати!.. на ладан дише!.. (Мирний, І, 1954, 325); [Мотря:] На ладан дихаю, мабуть, скоро здохну… (Кроп., II, 1958, 360); б) ставати ні до чого не придатним, розвалюватися, розпадатися, перетлівати (про будівлі, предмети одягу і т. ін.). Тоня вдягає свого старенького теплого светра.., на ноги — туфлі. Ох, які ж бо вони вже давні, на ладан дихають! (Собко, Матв. затока, 1962, 246); [Молодий чоловік:] Місток коло вашого села на ладан дише… Ледве проїхали (Корн., І, 1955, 331); Ди́хати тепло́м (приві́том і т. ін.) на (до) кого — добре, прихильно, щиро ставитись до кого небудь. В селі знали силу давніх, навіть історичних народних пісень. Дихало на мене привітом, теплом могучого рідного народу (Вас., IV, 1960, 24); Ле́две ди́хати —перебувати у важкому стані; бути на грані припинення існування. — І справді, чудна та Польща, — промовив п. Мойсей, — сама лежить зв’язана, скручена, ледве дише, а ще таки простягає руки, щоб щось наше загарбати собі (Н.-Лев., І, 1956, 125); Все наче застигло в німому чеканні,.. вогонь ледве диха (Коцюб., II, 1955, 325); Не ди́хати — зберігати мовчання, затамувавши подих. Стала коло матусі і стоїть, не дише, моя рибочка (Вовчок, І, 1955, 41); Чим ди́хає (ди́ше) хто — чим цікавиться, якими інтересами живе хто-небудь. [Терещенко:] Я тут усіх знаю, хто чим дихає (Корн., II, 1955, 98); Треба приглянутись заново до Барила, рознюхати, чим він дише, чого зараз хоче (Кучер, Трудна любов, 1960, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 291.