ДИ́ШЕЛЬ, шля, ч. Товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними. Він мав усе лиш одного коня і малий візок з дубовим дишлем (Стеф., І, 1949, 61); * Образно. Вже й віз небесний дишлем на світанок хилив і зірниця пломеніла на сході (Іщук, Вербівчани, 1961, 344); // Така ж жердина у колісному сільськогосподарському інвентарі для з’єднання його з трактором або іншою машиною. Одновісний причіп складається з осі, ресорної підвіски, рами в дишлем та кузова (Автомоб., 1957, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 292.