ДНЮВА́ТИ, дню́ю, дню́єш, недок. Проводити день; робити одноденний відпочинок. Ох, ви, любії привиддя! Вас зоря прогнала рання. Ви скажіть, куди ви скрились? Де ви днюєте, скажіть? (Л. Укр., IV, 1954, 177); Йшов я з двома товаришами в розвідку. Днювати довелося якраз біля нашого села (Збан., Любов, 1957, 312).
Днюва́ти й ночува́ти — бути де-небудь весь час або багато часу. Катерина коло неї І днює й ночує (Шевч., І, 1951, 322); Він тепер на заводі і днює й ночує (Кучер, Чорноморці, 1956, 397).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 315.