ДОБАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОБА́ЧИТИ, а́чу, а́чиш, док.
1. перех. і неперех. Те саме, що поміча́ти. То метнеться [ластівка] вгору На зразочок стрілки, То закружить дрібно — Добачай лиш тільки (Граб., І, 1959, 213); Вода кругами йде. Вже око рибакове Добачило у ній живу, тремтливу тінь (Рильський, II, 1946, 152); Значить, в його [І. Франка] писанні неупереджені, сторонні люди добачили зерно поетичного дару? (Кол., Терен.., 1959, 45); // тільки недок. Те саме, що ба́чити 1; сприймати зором. Не дуже добачали старі очі, бо Хомиха нагнулась над самісіньке полотно (Н.-Лев., І, 1956, 72).
2. перех., у кого, в чому. Те саме, що вбача́ти 2. Перевагу нашу я добачаю найголовніше в тому, що ми поставили собі завданням перевести наші ідеї в життя (Коцюб., І, 1955, 170); Я відповідав йому, що не можу добачити такої сердитості у Золя (Фр., IV, 1950, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 317.