ДОБРОДУ́ШНО. Присл. до доброду́шний. Пан Адам добродушно всміхався (Коцюб., II, 1955, 251); — І в кого ти така легенька вродилася? — добродушно докоряв він (Хижняк, Тамара, 1959, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 325.