ДОБРОЗИ́ЧЛИ́ВИЙ, а, е. Який бажає, зичить людям добра, співчутливо ставиться до інших, дбає, піклується про них. Він дуже любив цього скромного трудівника, завжди привітного і доброзичливого (Довж., І, 1958, 417); Шафранови були привітними і доброзичливими людьми (Дмит., Наречена, 1959, 165); // Який виражає добре ставлення, прихильність, приязнь і т. ін. Олексій глянув на Уляну таким.. доброзичливим поглядом, що, здавалось, ще хвиля — і вона спалахне від тієї доброзичливості (Логв., Літа.., 1960, 61); Оленка, зачувши доброзичливий тон матері, шмигнула і всілася між Лесею та Шурою (М. Ол., Леся, 1960, 52); // В основі якого лежить бажання зробити кому-небудь добро, принести користь і т. ін. Ганна промовчала.., і мовчання це, як і раніше, здалося Малахову дуже сприятливим і доброзичливим (Собко, Справа.., 1959, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 325.