ДОБРОТА́, и́, ж. Чутливе, дружнє ставлення до людей. Не шукай красоти, а шукай доброти (Укр.. присл.., 1955, 116); Сміялися з його незграбного вигляду, але любили.. за його доброту (Фр., II, 1950, 217); // Привітність, ласка, прихильність. Доброта так і просвічує в його одкритому лиці (Коцюб., І, 1955, 446); Скільки мудрості в поглядах на життя, скільки людяності, доброти в серці [Оленчука]. Сусіди йдуть до нього з своїми клопотами, і він.. кожному чимось порадить, допоможе (Гончар, Таврія.., 1957, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 326.