ДОБРОЧЕ́СНИЙ, а, е. Який живе чесно, дотримується всіх правил моралі. Доброчесним героям співчували, а коли на сцену виходив хижак-куркуль або лиха свекруха, то глядачі з криками зривалися з місць, щоб покарати їх (Мист., 4, 1956, 46); // Який є проявом чесності, моральності. Гусак у крила тут як сплесне, Як закричить: — Ура, ура! За ставлення за доброчесне До колективного добра (Воскр., З перцем!, 1957, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 326.