ДОБРЯ́К, а́, ч., розм. Дуже добра, нелукава людина. [Максим:] Ленін, кажеш? Чув, чув!.. Так он який він! Хе!Видно — добряк чоловік! (Мам., Тв., 1962, 321); — А що, газдо, купив лиску? — прикидаючись добряком, заговорив Левко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 327.