ДОБУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до добу́ти. Начальник табору виставив полоненика за ворота разом з папірцем, добутим журналістом для земляка (Ю. Янов., II, 1954, 62); В головах у нього стояла блискуча, добута в бою угорська шабля (Гончар, III, 1959, 195); На роботу їх не взяли, бо труднощі з перевезенням добутого соку [каучуку] примусили хазяїна плантацій скоротити розробки (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 164); // добу́то, безос. присудк. сл. Зараз буде добуто вогонь — способом, яким його добували ще прадіди та діди (Смолич, Мир.., 1958, 159); Штучним способом тепер добуто близько 700 радіоактивних ізотопів (Наука.., 11, 1956, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 328.