ДОВГ, у, ч., діал.
1. Борг. Семен спродав трохи хліба й заплатив пану Янковському п’ятдесят карбованців довгу (Коцюб., І, 1955, 116); — Но-но, гадкуй, Василю, щоби сплатили довгі — попередив Фрід Порадюка (Чендей, Вітер.., 1958, 197).
2. Обов’язок. Ранком у неділю проводили солдатів з села, як довг велить (Кв.-Осн., II, 1956, 448); Ваш довг — справдить людські закони (Граб., І, 1959, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 330.