Що oзначає слово - "довгий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ДО́ВГИЙ, а, е; вищ. ст. до́вший.

1. Який має велику довжину; протилежне короткий. Дорога там довга й широка (Л. Укр., 1, 1951, 20); Вона жбурнула геть від себе хустку, відкинула своє довге волосся, що падало їй на очі (Довж., І, 1958, 245); // розм. Високий на зріст (про людину). Довгий, сухорлявий о. Мойсей трохи скинувсь своєю постаттю.. на тих довгих, темних аскетів святих, що малюють на візантійських образах (Н.-Лев., І, 1956, 117).

2. Який займає великий відрізок часу; тривалий, довгочасний. Довгими осінніми вечорами велись безконечні розмови та суперечки (Коцюб., II, 1955, 66); [Дубина:] У нас з тобою буде ще довга розмова (Мороз, П’єси, 1959, 216); Почався довгий і впертий штурм гранітної стіни (Гончар, III, 1959, 99).

◊ Відклада́ти (відкла́сти) в до́вгий я́щик (в до́вгу шухля́ду) — відкладати виконання якої-небудь справи на тривалий, невизначений час. Центральна рада, не відкладаючи справу в довгу шухляду, одразу продала Україну німцям (Вишня, І, 1956, 445); До́вгий карбо́ванець — легкий і великий заробіток. [Семен:] Тепер хай мені хтось заїкнеться, що ваша бригада за довгим карбованцем лізе… (Мур., Радісний берег, 1961, 83); Той, хто їхав за довгим карбованцем, залишив новобудову — не витримав труднощів (Рад. Укр., 26. XI 1961, 2); До́вга лоза́ — гра, яка полягає в тому, що один з її учасників повинен перестрибнути через інших, що розмістились один за одним зігнувшись. [Мотря:] Парубки гратимуть у довгої лози, у тарана, дівчата — у ворона, у гусей!.. (Кроп., II, 1958, 25); До́вга пі́сня — про те, що займає великий відрізок часу, чого не можна швидко зробити, виконати, розповісти. — Ага, що це у вас тут з Ганною скоїлося? — дивлячись на сестру, запитав Данько. — Довга пісня, — жваво заговорила Вутанька (Гончар, II, 1959, 142); До́вгий язи́к — про балакливу людину, що говорить зайве, або про її вдачу. — Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Мирний, IV, 1955, 296); Я бачив, що моя розповідь схвилювала її, і жорстоко картав себе за довгий язик (Трубл., III, 1956, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 330.