ДОВГОВІ́ЧНИЙ, а, е. Який триває, існує або здатний існувати протягом багатьох років; багатолітній. За своє довговічне існування Києву доводилося не раз боронитись і бути дощенту зруйнованим (Панч, В дорозі, 1959, 301); Досвід степового лісорозведення показав, що найбільш стійкі і довговічні посадки створені там, де використовується місцевий насінний матеріал (Бот. ж., X, 1, 1953, 5); // Розрахований на довгий час. Довговічні, капітальні споруди потребують більшої точності, ніж тимчасові (Інж. геод., 1959, 15); Із звичайної невипаленої глини можна збудувати будинок сухий, теплий і довговічний, нічим не гірший від цегляного (Колг. Укр., 4, 1958, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 331.