ДОВГОТЕРМІНО́ВИЙ, а, е. Те саме, що довгостроко́вий. За неї [ворожу кулю], як по довготерміновому векселю, Захар ще має відшкодувати борг у ворога (Ле, Право.., 1957, 161); Остап завтра їде в довготермінову відпустку (Коз., Зол. грамота, 1939, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 332.